Однокімнатний вертеп

14

Спочатку я жила в однушке у приватизованому гуртожитку. Були регулярні п’янки з виносом дверей у сусідки зліва. Я боялася під час цих боїв без правил до жаху, тому що вхідні двері у мене була тонка, і зламати її можна було одним ударом ноги. Потім сусідка кудись переїхала.

В квартиру на верхньому поверсі заїхала молода сім’я з довколишнього села. Ночами вони любили танцювати під дуже гучну музику. Я викликала міліцію, розставляла вазочки на полиці один від одного подалі, щоб не гриміли, і намагалася працювати вночі, тому що спати було нереально. Потім сусіди народили і заспокоїлися.

Далі зійшла з розуму бабуся — сусідка справа. Вона закривалася на балконі на ніч, вставляла алюмінієву ковіньку в прорізі решітки балкона і стукала там по кілька годин, кличучи при цьому когось. Коли влаштувала пожежу, хлопці з МНС зламали їй нещасливу решітку і врятували наш мурашник від вигорання.

Цього виявилося достатньо, і я продала квартиру. Купила однокімнатну квартиру в чудовому місці — вид на ліс, сусіди дорослі, ніяких п’янок-гулянок, в під’їзді чистота…

Спокою вистачило на рік. На два поверхи нижче заїхала самотня літня жінка, яка вирішила, що я знаю, чому у неї холодна труба у ванній, або чому у неї немає води, або чому в кухні холодно… Вона ходила до мене раз в тиждень і постійно намагалася зайти в квартиру. Але найстрашніше почалося, коли я найняла робітників для ремонту у ванній. Коли бригадир під’їхав, щоб оглянути місце ремонту, то його просто не пустили далі під’їзду — сусідці не сподобався його вигляд. На допити («А ви, молодий чоловік, у яку квартиру? А як звуть господарів?») він відповісти не міг — доводилося ходити і зустрічати його і робочих кожен раз, тому що сусіди вважали своїм обов’язком закривати двері під’їзду, навіть коли бачили, що розвантажується машина з матеріалами, і хлопці щось вже понесли нагору.

Коли в процесі було трохи натоптано (сухо, осінь), мені прийшли влаштовувати істерики відразу дві сусідки — одна била ногою в двері, дзвонила в дзвоник і вимагала, щоб я негайно вимила весь під’їзд (це при тому, що у мене труби міняють і води немає), а друга кигикала, що робітники кинули два бичка, і я повинна негайно все прибрати. Паломництво поступово стало масовим; до мене став ходити весь стояк (та й не тільки, співчуваючі теж прилучилися) і вимагати, щоб прямо зараз дали воду, щоб перестали працювати болгаркою і так далі.

Загалом, плюнула, квартиру продала, виїхала в інше місто. Поки знімаю. Чудова квартира, вид знову на ліс, тепло…

Півроку все було добре. Потім настало літо, і я стала відкривати балкон. Як виявилося, не я одна. Тепер, коли сусіди по балкону займаються сексом (а роблять вони це дуже голосно, не допомагають навіть навушники і відкрита вода у ванній), мій будинок перетворюється в содомський вертеп.

Чому ви так себе ведете? Чому я повинна постійно відстоювати своє місце під цим чортовим сонцем? Чому ви не даєте мені жити спокійно? У мене немає дітей, перфоратора, колонок навіть, чорт забирай! Я ніколи не влаштовувала п’янки, не плювала на підлогу в під’їзді, не писала нічого не стінах. Чому я повинна кричати на вас, стукати вам в стіни, викликати правоохоронців, щоб ви почали вести себе по-людськи?