Ні сантиметра голої шкіри

19

Дуже незатишно стає від думки, що серед нас живуть люди, подібні автору історії «Шеф, а я вас бачу».

Людини ображає те, що він може побачити в чужих вікнах. Здавалося б, рішення просте: не дивись в чужі вікна. Але ні, людина дивиться і шукає, де б йому образитися, бажано сильніше. А потім палає праведним гнівом, замість того щоб просто пройти повз і не перейматися тим, що його не стосується.

Абзац про пап, ходить по квартирі перед дітьми в одних трусах, — це, вибачте за каламбур, повний абзац. У нормальних сім’ях папи нерідко ходять з дітьми на пляж і там залишаються в одних плавках, які прикривають рівно стільки ж, скільки труси. Так що діти вже не раз бачили папу в трусах. І тут раптом виявляється, що бачити те ж саме вдома дітям чомусь не можна. У чому різниця-то? Дуже сподіваюся, що в органах опіки, яких наЕкшн шли заяви від автора, працюють більш адекватні люди і що вони не стали створювати татам проблеми на порожньому місці.

І взагалі, якась неприязнь до повністю чи частково оголеного тіла — це ненормально. Нормально — це коли, наприклад, до оголеного торсу (неважливо, чоловічого або жіночого) ставляться так само спокійно, як до долоні без рукавички. Але чомусь у окремих людей починаються страшні проблеми, коли вони бачать не прикриту одягом шкіру. Нещодавно тут автор однієї історії вважав непристойним оголення кісточок — щиколоток, Карл! І свої комплекси такі люди часто прищеплюють своїм дітям, які теж виростають і починають задовбувати оточуючих, побачивши зайвий сантиметр голої шкіри.

Зібрати б вас всіх таких в окремому місті — і ходите там закутані з голови до ніг, а нормальним людям жити не заважайте!