По-дружньому позавчорашній

25

Мене задовбали продавці. Не всі, а лише певна категорія. Я називаю їх продавці-друзяшки. Це люди, яких я або добре знала до того, як вони стали продавцями, або ті, які були продавцями, а потім стали моїми хорошими знайомими. Я не знаю, може, всім занадто очевидно, що я людина м’який і поступливий, може, справа в чомусь ще, але ці самі продавці-друзяшки весь час, якщо я перебуваю в магазині, де вони торгують, намагаються нав’язати мені якусь хрень. Я захотіла купити ковбасу? Звичайно, треба нав’язати якусь засушену палицю з конини, хоча я конину не люблю, і всі про це знають. Я боязко відмовляюся, кажу, що хотіла б щось інше, на що мені заявляють:

— Та що ти, знаєш, яка смакота? Бери, не пожалкуєш, відповідаю.

Коли намагаюся настояти на своєму, відразу з’являються якісь образи:

— Ти просила ковбасу, ось тобі ковбаса, ти чо, мені не віриш?

Я правда не вмію сперечатися в таких випадках і взагалі відчуваю себе дуже незручно. В результаті у мене в кошику суха ковбаса, позавчорашній хліб (майже зовсім свіжий, ага) і прострочений йогурт (останній залишився, бери, поки є).

Вирішила цю проблему тим чином, що взагалі перестала заходити туди, де можуть торгувати мої знайомі. Але тепер вони ображаються, що я до них не заходжу!

Знаєте що? Отвалите від мене, задовбали вже. Шантажуйте дружбою когось іншого.