Гості зальотні

50

Я живу у Франкфурті, тому родичі і знайомі часто просять мене зустріти їх гостей в аеропорту і підвезти додому. Я не відмовляюся: заплатіть мені за бензин, і я відвезу ваших знайомих хоч в Ганновер. Природно, у неробочий час. Але як же мене задовбали ви, дорогі гості!

Коли літак приземлиться, вам обов’язково потрібно тягнутися довше всіх коридорами до пункту видачі багажу, не помітити написи і напрямок руху всіх інших пасажирів, згорнути не туди, бути выдворенными співробітниками аеропорту, намагатися питати у них дорогу на ламаною англійською. Не дивно, що коли ви заберете свій сиротливо повзе по стрічці багаж і вийдете туди, де я повинен вас зустрічати, мене не виявиться на місці: я піду з’ясовувати, чи був гер Х. взагалі в літаку.

Побачивши, що вас ніхто не зустрічає, ви ні в якому разі не вмикаєте телефон, а виходьте покурити, подивитися, що за автомобіль стоїть там на подіумі посеред он того залу, купити кави або сигарет. Аеропорт-то крихітний — ви й уявити не можете, що загубитеся. А якщо ви не знаєте ні англійської, ні німецької, то тим більше не про що турбуватися.

Як, ви все-таки загубилися? Ні в якому разі не вмикайте телефон! Купуйте каву, сядьте під декоративну пальму і насолоджуйтеся життям, поки я буду просити оголосити російською мовою, щоб герр Г. піЕкшн шов до такого виходу з аеропорту. Адже Я місцевий, знайти вас в одному з найбільших аеропортів Європи для мене — справжня дрібниця.

Задовбали, панове. Турбуйтеся хоч трохи про себе самі, інакше я поїду додому, а ви залишитеся в чужій країні, не знаючи, що робити.