В добровільному увязненні

20

«Так, ви просто заздрите!» Хто хоча б раз не чув цю фразу? Ось і зараз, читаючи крик душі автора, якого задовбали чужі поїздки до моря, так і хочеться сказати: «Так, ви просто заздрите!»

Але боюся, тут справа йде ще гірше: ця людина Екшн сно вірить в те, про що говорить. Мовляв, як можна кудись подорожувати, коли у самого в будинку «бетонні стіни»?! І тому він сам нікуди не поїде, а буде займатися ремонтом, або збирати на щось гроші, або ще як-то правильно робити, замість того щоб поїхати відпочивати, тим більше за кордон (це особливо огидно, правда?).

А потім раптово настане такий момент, коли, озирнувшись назад на своє життя, він побачить тільки вічний ремонт або скарбничку в одному і тому ж будинку одного і того ж міста, де він народився, навчався, ремонтував, збирав, а тепер помре і буде похований. Так і не доремонтировав і не докопив.

Втім, для деяких цей момент не настане ніколи за все своє життя вони не виїдуть за межі рідного міста, і це їх зовсім не напружить. Це життя і право.

Ось тільки не треба вирішувати за тих, хто не готовий відсидіти довічне ув’язнення в колонії-поселенні, та ще й добровільно.