Путевочка з позитивчиком

107

Я працюю в туризмі. І мене вже так задолбали, що скоро на стінку полізу. Зовсім не туристи — так, вони всі різні, зустрічаються і зовсім несамовиті, але я знала, куди йшла, коли роботу вибирала. Задовбали мене манера спілкування з клієнтами, прийнята серед колег.

Заходить клієнт.

— Здрастуйте! — променисто посміхається колега. — Сідайте на стілець!

Куди-куди сідати? Це ж тітка сорока років вагою під центнер. Якщо їй підставити стільчик, вона ж його розчавить вмить і на підлозі виявиться. Та й не стільчики у нас в офісі, а цілком собі нормальні стільці. На металевих ногах.

А колега тим часом співає далі. Ми підбираємо «готельчик», складаємо «договорчик», відправляємо «заявочку», платимо гроші», роздруковуємо «документики»… так-Так, ось цей VIP-тур на Канари за пів-лимона — це «грошик» і «документики», щоб я так жила. Добре ще, що роздруковуємо не на «принтерчике» і отримуємо не в «офисике», хоча, боюся, і до цього недалеко. Адже позитивне відношення до клієнта — це так важливо!

Я просто не розумію, як туристи, дорослі начебто люди, що приймають ось це сюсюкання за прояв ввічливості. Я б швидше подумала, що мене за розумово відсталу прийняли. Навчіться вже адекватно висловлювати свої думки. Або хаміте — і то приємніше чути.